Вовчі ягоди пахучі червона книга фото

Оглавление [Показать]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Во́вчі я́годи паху́чі, боровик (Daphne cneorum L.) — вид рослин родини тимелеєвих (Thymelaceae).

Кущ 10-30 см заввишки з родини тимелейових з багаторічними листками на пагонах. Квіти темно-рожеві, з білоопушеними короткими квітконіжками. Лопаті оцвітини і приквітки притиснутоопушені. Листки шкірясті, багаторічні, лопатоподібні (8 — 16 мм завдовжки). Плід — жовто-бура шкіряста кістянка. Росте в соснових лісах, на крейдяних або мергелистих схилах у Лісостепу. Світлолюбна рослина. Цвіте у травні — червні.

Росте в соснових лісах, на схилах з близьким заляганням крейди. Зрідка трапляється на правобережному Поліссі, північному Поділлі та в Лісостепу.

Реліктова рослина третинного періоду. Має запашні квіти. Завдяки цьому в країнах Європи, де він зростає у горах, дістав назву «альпійській бузок». Рослина заслуговує широкого використання в культурі, бо має дуже високі декоративні якості.

Вид включений до Червоної книги України. Винищується для продажу в букетах та при вирубуванні лісів з послідуючою посадкою сосни, яка витісняє іншу рослинність. Потребує ретельної охорони. Вовчі ягоди пахучі охороняються на Черкащині в ботанічних заказниках — Русько-Полянському, Гайдарове та Михайлівському.

Вовчі ягоди звичайні (Daphne mezereum L.)

Підсніжник звичайний

Galanthus nivalis L.

Вважають, що підсніжники – “квіти надії” -першими з’являються з-під снігу, засвідчують прихід весни. На Україні росте 3 вида підсніжника. У нас, на Хмельниччині, широко росповсюджений в дубово-грабових лісах підсніжник звичайний. Коротке життя підсніжників і дуже легко воно може обірватися. Вони вже зникли з околиць Києва і все рідше зустрічаються навколо інших великих міст, тому що підлягають масовому збору для букетів. Цибулини по-хижацьки викопуються любителями. Давно пора розводити підсніжники на спеціальних плантаціях. Економічно це оправдано, якщо врахувати ще й те, що це дуже цінна лікарська сировина. Препарати, виготовлені із цибулини підсніжника, використовуються при лікуванні невритів, радикулітів та ін. хвороб.
Гронянка півмісяцева

Botrychium lunaria (L.) Sw.

Невеличка багаторічна літньозелена папороть до 25 см заввишки. Має лише один трохи м’ясистий листок надзвичайно своєрідної форми. Листок вилчасто розділений на дві частини. Вегетативна або стерильна частина листка виконує функцію фотосинтезу, в обрисі видовжено-овальна, перисто розчленована і складається із півмісяцевих сегментів, що частково налягають один на одного. Від цього і назва видова “півмісяцева”. Спороносна частина листка має вигляд двічі перистої гілки з густо розташованими сорусами,де дозрівають спори.Ця частина листка нагадує мініатюрне виноградне гроно, від цього і пішла назва “гронянка”. Місце зростання – світлі ліси, чагарники, скелі, сухі луки.

Чемерник чорний

Helleborus niger L.

Центральноєвропейський гірський вид на східній межі ареалу. Багаторічна вічнозелена рослина до 25 см заввишки. Цвіте у березні – квітні. Росте поодиноко у вологих лісах Придністров’я. Розмножується насінням і вегетативно. Отруйна рослина. Проте кореневище використовується як лікарська сировина, а квіти зриваються на букети. Необхідний контроль за станом популяцій.

Сон великий

Pulsatilla grandis Wend

Центральноєвропейський вид на східній межі ареалу. Ще можливі нічні заморозки, але квітку сон-трави це не лякає, вона зазделегідь “утеплилася” щільним шаром м’яких сріблястих волосків. Назву “сон” рослина отримала через те, що квіти в похмуру погоду закриті, ніби сплять, та й в народній медицині використовували цю рослину як снотворний засіб. Ця багаторічна рослина росте на світлих сухих відкритих ділянках, в основному, на узліссі, на сонячних схилах Товтр. Поява перших квітів еону співпадає з початком руху соку у берези – якраз на початку весни. Листки з’являються після цвітіння. Живе рослина до глибокої осені, запасаючи поживні речовини в кореневищі. Сон великий дуже декоративна рослина і шкода, що він знищується оберемками на весняні букети. Цю рослину можна вирощувати на клумбах, пам’ятаючи умову, що вона не любить багато вологи і падає перевагу підвищеним сухим ділянкам. На одному і тому ж місці сон-трава може рости більше 10 років. Охороняється у заказниках: Циківський, Чапля, Панівецька Дача.

Рутвиця смердюча

Тії ulictniin foetid її in L.

Реліктовий вид. Багаторічна трав’яниста, короткоопушена рослина до 50 см заввишки. Цвіте у липні. Розмножується насінням, але насіннєве відновлення рослин пригнічене, тому популяції нечисельні. Росте па степових схилах, вапнякових та гранітних відслоненнях. Причини зміни чисельності – розробка вапняків, терасування схилів, протиерозійні насадження, випасання худоби.

Анемона розлога

Anemone laxa Juz-

Ендемічний рівнинний вид,який відокремився від високогірної анемони нарцисоцвітої. Латинська назва “анемос” походить від грецького слова “вітер”. Рослина дуже декоративна завдяки великим білим або рожевим квітам та м’якому шовковистому опушенню. Цвіте у травні-червні. Росте зрідка на лісових галявинах, трав’янистих схилах, серед розріджених чагарників, переважно на грунтах, багатих карбонатами кальцію.Причини зміни чисельності – випасання худоби, викошування травостою, збирання квітів на букети.

Любка дволиста

Phitantheru bifoliu (L.) Rich.

Палеарктичний лісовий вид. Видову назву рослина одержала тому, що має лише два нижні еліптичні листки. В народі любку ще називають “нічною фіалкою”, бо ЇЇ білі китиці виділяють у вечірню прохолоду сильний аромат, який приваблює нічних метеликів – запилювачів цієї орхідеї. Ця декоративна і лікарська рослина росте в світлих лісах, на галявинах, серед чагарників. Ареал виду постійно скорочується. Цвіте у червні-липні. Розмножується переважно насінням, проросток розвивається під землею протягом 2-4 років, зацвітає на 11-му році. Тривалість життя – до 27 років. В бульбах міститься велика кількість різноманітних поживних речовин, тому багато знищується бульб як лікарська сировина (салеп). Запорізькі козаки перед походом постачали себе своєрідними амулетами – бусами із бульбочків любки.В тяжкі моменти, коли не було їжі, козаки жували бульбочки, це утоляло спрагу і добавляло сил.

Бруслина карликова

Euonymus папа Bleb. incl. E. taurica Kot.

Реліктовий (третинний) вид. Один з найрідкісиіших видів флори України. Це – низенький (0,3-їм) вічнозелений сланкий чагарничок. В дольодниковий період бруслина карликова була досить поширена у всій Євразії. Однак, після відступу льодовика бруслина карликова не могла відновити колиціній ареал через сильну конкуренцію більш пристосованих і прогресуючих видів. Зустрічається дуже рідко в грабово-дубових і грабових лісах Придністров’я.Цвіте у липні,проте плодоносить рідко у серпні. Розмножується переважно вегетативно.Охороняється у заказниках: Циківський, Совий Яр, Іванковецький, Кармалюкова Гора.

Плаун річний

Lycopodium aimotinum L.

Рідкісний вид на південній межі свого ареалу. У вологому хвойному чи змішаному лісі на бархатистому килимі зелених мохів неважко помітити довгі, повзучі, вічнозелені стебла, густо всажені лусковидними листочками. Місцеві жителі охоче збирають їх, прикрашаючи портрети, вішають на стіни, плетуть гірлянди. Часто зі стеблами вириваються і короткі біляві корінці. І тоді, де зірвані ці стебла, повноцінна заміна може вирости через 20, а то і 30 років. Мова йде про плауни.Зустрічаються в лісах північної частини Хмельницької області два види – плаун булавовидний, або звичайний, та плаун колючий. Останній зустрічається набагато рідше. Обидва види лікарські. В кінці липня – на початку серпня збирають колоски плауна з дрібними жовтуватими спорами, які мають виключно рідкісні та цінні властивосткповну незмочуваність,гігроскопічність та здатність не викликати подразнення найчутливішої шкіри. Порошок із спор(лікоподій) використовується в тонкій фармацевтичній справі.
Зозулині сльози яйцевидні

Listera ovata (L.) R. Br.

Багаторічна кореневищна трав’яниста рослина, для якої характерним є наявність на стеблі двох добре розвинених супротивних листків. Неправильні квіти досить своєрідної форми. У них нижня, повисла, двороздільна губа довша за інші листочки оцвітини. Окрема квітка має оригінальний вигляд, що нагадує краплинку. Саме від неї й назва – зозулині сльози. Квіточки сидять на сильно скручених квітоніжках і чудово пристосовані до перехресного запилення різними дрібними комахами, яких приваблює нектар. Тривалість цвітіння – до місяця. Зростають зозулині сльози у вологих місцях,заболочених лісах, на галявинах,луках.Надають перевагу вапняковим грунтам.

Гніздівка звичайна

Neottia nidus-avis (L.) Rich.

Цю рослину важко сплутати з іншими орхідеями.Вона зовсім позбавлена зеленого кольору.Це значить, що гніздівка живиться не за рахунок фотосинтезу, як більшість рослин, а відмерлими рештками. її товсті численні корені утворюють в грунті кубло (тому і гніздівка), а над землею виростає лише квітконосне стебло.Цвіте у червні-липні.Росте вона у затінених листяних і соснових лісах на свіжих грунтах. Зберегти цю рослину важливо як своєрідний унікум рослинного світу, адже мало існує рослин, які б так пристосувалися до життя у лісі, як гніздівка.

Зозулинець салеповий

Orchis morio L.

Із відомих науці 85 видів роду зозулинців на Україні зустрічається 17. Деякі з них ростуть і на Хмельниччині. Зозулинець салеповий росте на луках, лісових полянах, узліссях. Як декоративна рослина він був випробуваний в культурі в ботсадах Києва, Ялти. Причиною зменшення кількості рослини є складна біологія розвитку. У насінні орхідей немає ніяких запасних поживних речовин і для проростання їх в грунті їм необхідний симбіоз з мікоризою гриба. Там, де немає грибів чи їх мало, орхідеї зникають. А наявність грибів залежить в свою чергу від методів і характеру використання грунтів. Російська назва рослини “ятрьішник” залежить від форми її бульбачок “ятрьішник” від “ятро”, “ядро”, тобто кругловаті.

Аконіт Бессера

Aconitum hesseranum Andrz,.

Ендемічний волино-подільський вид. Багаторічна трав’яниста рослина заввишки до 100 см. Листки прикореневі, великі, на довгих черешках. Цікаві квіти в аконіта, які мають 5 чашолистків. Верхній чашолисток має вигляд шолома, або ковпачка. Він так схожий на давній шолом воїна чи борця, що російську назву аконіти отримали “борец”. Пелюстки перетворилися в 2 нектарники, які заховані під шоломом і до них дістатися можуть лише джмелі з довгим хоботком. Цікаво, що площа географічного розповсюдження аконітів співпадає з районами поширення джмелів. Всі частини рослини містять отруйні речовини. Раніше траву аконітів використовували як добрий інсектицид для знищення мух, а настій квітів – для знищення тарганів. Аконіт Бессера зростає в тінистих дубово-грабових лісах, густих чагарниках, охороняється в заказниках: Княжпільському, Совиному Яру, Кошарнянському. Вирощують у Кам’янець-Подільському ботанічному саду.

Шаверекія подільська

Schivereckia podolica Andrz. ex DC. s I.

В південній частині Хмельницької області на схилах, особливо в районі Товтр, росте багато енедемічних рослин. В основному, це степові рослини. Серед них шиверекія подільська, яка названа так на честь польського ботаніка-флориста К. Шиверека. Це – багаторічна рослина, цвіте з квітня по червень. Росте на вапнякових відкладах. Листки зібрані в розетку. Цих розеток буває так багато і розвиваються вони так густо, що утворюють цілі дерники. Помітно зникає в багатьох місцях, зокрема, внаслідок розробок вапняків. Цікавий для науки вид потребує організації заказників з метою охорони цього релікту.

Молочай волинський

Euphorbia volhynica Bess.ex Szaf., Kulcz. et Pawl.

Ендемічний вид Західного Лісостепу.Зростає на лучно-степових ділянках, узліссях, галявинах поодиноко або невеликими групами. Рослина отруйна, проте добре закріплює грунт, корисна в фіто-меліоративному відношенні. Обмеженість популяції пояснюється зміною екологічних умов..- терасуванням схилів, інтенсивним випасом худоби. Охороняється в заказниках: Совий Яр, Сатанівська Дача, Кармалюкова Гора, Панівецька Дача, Княжпільський тау Смотрицькому каньйоні.

Вовчі ягоди пахучі

Daphne cneorum L.

Реліктовий вид на східній межі ареалу. Вічнозелений низькорослий сланкий кущик 10-30 см заввишки. Назва пов’язана з великою отруйністю всіх частин, а особливо плодів та кори. Однак у народній медицині у невеликих дозах використовують як цілющі ліки, зокрема, кору з лубом з успіхом застосовують як зовнішній засіб для лікування ревматизму. У народі вовчі ягоди називають боровим богуном, дібровкою, дубочком тощо. Цвіте у травні-червні. Цікаво, що подекуди вовчі ягоди пахучі квітують удруге восени. Завдяки великій кількості суцвіть кущики мають дуже гарний вигляд. Тому не дивно, що в Європі їх ще образно називають “альпійським бузком”. У нас рослини цього виду ростуть зрідка у розріджених соснових лісах Малого Полісся на піщаних кучугурах. Розмножується насінням і розростанням куртин. Слід зазначити, що рослина дуже декоративна і медоносна.

Клокичка периста

Staphylea pinnata L.

Реліктовий кущ до 5 м висотою. Має білі або рожеві квіти в густих звисаючих китичках до 15 см завдовжки. Недарма латинська назва клокички походить від грецького “стафіллі” – кисть, китичка. Цей високодекоративний кущ трапляється рідко і нерівномірно. Росте в дубово-грабових і грабових лісах Придністров’я. Любить світло і багаті на кальцій грунти. Рослина має дуже оригінальні плоди – сильно здуті плівчасті пониклі коробочки, усередині яких містяться по одній – дві кулясті насінини. Вирощують клокичку перисту в ботсадах,подекуди в лісосмугах і парках. Охороняється у заказниках: Панівецька Дача, Циківський, Совий Яр.

Астранція велика

Astrantia major L.

“Астранція” в перекладі з грецького означає схожа до зірки. І дійсно, суцвіття нагадують по формі і кольору зірки. Людина здаві^а астранцію намагалася перенести із природи в культурний ландшафт. Так, в ботанічному саду шведського міста Ужала, ростуть нащадки тих рослин астранції великої, які були посаджені у 18 столітті великим натуралістом Карлом Ліннеєм. Це – центральноєвропейський вид на східній межі ареалу, який співпадає із східною межею розповсюдження бука лісового, дуба скельного та плюща звичайного і доходить в Західному Лісостепу до м. Хме-льницького і м. Летичева. Східна межа обумовлена кліматичними факторами: сухістю повітря, ранньо-весняними заморозками. Для астранції необхідна регулярна і достатня зволоженість грунту. Тому вона росте в долинах рік, на заплавних луках, в дубових, грабових та вільхових лісах. Збір букетів, використання астранції як лікарської сировини, вирубка лісів, осушення боліт – все це приводить до скорочення ареалу.

Скополія карніолійська

Scopolia carniolica Jacq. (S. tubiflora Kreyer)

Скополія – багаторічна рослина з товстим кореневищем названа так на честь італійського лікаря та відомого натураліста Г.А.Скополі. Це – середньоєвропейський лісовий вид на східній межі ареалу, пов’язаний з буковими лісами. На Україні зустрічається в Карпатах, а на схід доходить до східної межі букових лісів, на Поділлі – до р.Збруч. Скополія – лікарська рослина, використовується як основна сировина для отримання алкалоїдів атропіну і скопаламіну. Використовується і як декоративна рослина, в Англії, наприклад, в культурі з 1780 року. Ареал виду катастрофічно скорочується внаслідок знищення місць розповсюдження цієї рослини. Потребує охорони шляхом організації заказників.

Змієголовник австрійський

Dracocephalum austriacum L.

Реліктовий вид. Багаторічна трав’яниста, опушена рослина. Цвіте у травні – липні, розмножується насінням. Причини зміни чисельності – зривання на букети та випасання худоби. Росте на вапнякових відслоненнях, серед чагарників, на світлих трав’янистих схилах. Охороняється у державних заказниках: Панівецька Дача, Сатанівська Дача, та Совий Яр.

Булатка великоквіткова

Cephalanthera damasonium (Mill) Druce (C. grandiflora S. F. Gray)

Реліктовий вид на східній межі ареалу. Багаторічна трав’яниста рослина з родини орхідних. Цвіте у травні – червні великими білими квітами, які не мають нектару, запилюються бджолами та джмелями, яких приваблюють вирости епіхілія. Перший надземний листок з’являється на 8-му році після проростання, зацвітає на 10-12-му. Зростає на узліссях, галявинах, серед чагарникових заростей поодинці або групами по декілька особин. Охороняється в Княжпільському заказнику.

Зозулині черевички

Cyprimedium calceolus L.
Реліктовий вид на східній межі ареалу. Багаторічна трав’яниста рослина з родини орхідних. Цвіте у травні – червні великими білими квітами, які не мають нектару, запилюються бджолами та джмелями, яких приваблюють вирости епіхілія. Перший надземний листок з’являється на 8-му році після проростання, зацвітає на 10-12-му. Зростає на узліссях, галявинах, серед чагарникових заростей поодинці або групами по декілька особин. Охороняється в Княжпільському заказнику.

Пальчатокорінник Фукса

Dactylorhiza fuchsii (Bruce) Soo

Євразійський вид на південній межі ареалу. Своєю назвою рослина зобов’язана пальчато-глибоколопатевим, плескатим кореневим бульбам. Від інших орхідей відрізняється листками, зверху вони з сірувато-фіолетовими плямами. Губа квітки – глибокотри-лопатева з красивим-візерунком з темних крапок та рисок. Цвіте у червні-липні. Розмножується насінням і вегетативно. Росте на вологих заплавних луках, на болотах, узліссях, галявинах. На чисельність виду впливають меліоративні роботи, випасання худоби, зривання на букети.

Курочка болотна

Epipactis palustris (L.) Crantz.

Багаторічна рослина, що росте на болотистих лісових галявинах і луках, серед осокових боліт і чагарникових заростей. У червні-липні розпускаються строкаті, білувато-рожеві численні квіти у вірхівковому суцвітті. Знищуюють її на букети. Гине вона і при викошуванні трав. Якщо зустрінете цю гарну рослину – не чіпайте її. Хай і інші помилуються квітучою болотною орхідеєю.

Цибуля коса

АІІіum obliquum L.

Багаторічна реліктова рослина заввишки 30-бОсм. Цвіте у червні-липні.Розмножується насінням. Єдине місце знаходження – долина р.Смотрич біля села Устя Кам’янець-Подільського району.Росте на стрімких вапнякових схилах.Трапляється в угрупуванні оману мечолистого

Цибуля ведмежа (черемша)

Allium ursinum L.

Назва цибулі походить від латинського “аліум”-ароматний. Відомо до 600 видів цибулі,що поширені в Північній півкулі. На відміну від інших видів цибуля ведмежа має ланцетну пластинку, яка звужується в черешок. Цвіте в квітні-травні білими запашними квітами,зібраними в верхівкове суцвіття. Росте у вологих місцях листяних лісів. Харчова і лікарська рослина. Листки в свіжому вигляді використовуються на салати,їх також можна консервувати. Численність популяції цибулі ведмежої скорочується в результаті збирання рослини як лікарської та харчової сировинидому організуються заказники з метою охорони цієї рослини.

Шафран Гейфелів

Crocus heuffelianus Herb.

Карпатсько-балканський вид на східній межі ареалу. Ще не розтанув сніг, а в затишних місцях із прогрітої сонцем землі показуються верхівки красивих фіолетових квітів, які, розкриваючись, оголюють яскраві оранжеві тичинки. Це – шафран Гейфелів. Росте він у вологих листяних лісах,на лісових галявинах, у криволіссі. Розмножується бульбоцибулинами та насінням. Зацвітає на 4-5-ий рік. В Хмельницькій області зустрічається зрідка, і місця, де він росте (заказники: Панівецька Дача, Сатаиівська Дача, Совий Яр, Циківський), взяті під охорону. Саме тут знаходиться східна межа ареалу цього виду. Крім того, що рослина декоративна, вона ще й лікарська. А окремі види шафранів використовують в кулінарії як стійкий жовтий барвник.

Шавлія кременецька

Salvia cremenecensis Bess.

Ендемічний подільський вид. Багаторічна трав’яниста рослина з більш-менш пониклим гроновидним суцвіттям із синьо-фіолетових квітів. Цвіте у червні-липні. Розмножується насінням, але природне відновлення слабке. Росте на вапнякових схилах Подільської височини. Чисельність зменшується із-за випасання худоби і витоптування.

Відкасник осотовидний

СагНпа cirsioides Klok.

Ендемічний вид. Багаторічна, колюча, клочкувато-паутинисто опушена рослина. Росте на сухих луках, сонячних узліссях, трав’янистих схилах. Прекрасна декоративна рослина, яка може успішно використовуватися для прикраси сонячних схилів, кам’янистих гірок та кам’янисто-скельних садочків. На ніч і на негоду суцвіття-кошики відкаспика закриваються. Цікаво, що температура в закритих кошиках вища, аніж навколишня. Шкода, що ці чудові рослини дуже знищуються місцевим населенням на сухі букети. На чисельність виду також впливають розорювання ділянок та надмірне випасання худоби.

Пізньоцвіт осінній

Colchicum autumnale L.

Європейський вид на крайній східній межі ареалу. Родова назва пізньоцвіта походить від назви давньої Колхіди, де ця рослина була широко розповсюджена. Цвіте пізно восени, тому має ще назви зимоцвіт, син без батька, або син раніше за батька;остання назва походить, очевидно, від того, що плоди влітку з’являються раніше квітів. Це – багаторічна бульбоцибулинна рослина. Насіння дозріває в червні наступного року і дає сходи аж на третій рік. Розвиток рослини проходить дуже повільно, зацвітає вперше на 7-8-ий, іноді, на 9-ий рік життя, тому в практиці більш ефективне розмноження бульбоцибулинами. Рослина отруйна. Росте на луках і трав’янистих схилах. Пізньоцвіт – декоративна рослина, яка знаходиться під загрозою повного знищення. Рослина також лікарська, використовується для виготовлення мазі від раку шкіри.

Лілія лісова

Lilium martagon L.

Єдиний дикорослий представник лілій у нашій флорі. В народі має різні назви: лілія, вороняче масло, маслянка, масляночкатощо. Це – декоративна рослина. Квіти мають своєрідний, трохи різкий аромат, причому, ввечері і вночі аромат сильніший. Запилюються квіти нічними метеликами з довгим хоботком. Цибулини їстівні, на смак солодкуваті, нагадують каштан. В Сибіру їх пекли або варили з молоком і маслом, а в Киргизії добавляли до овечого жиру.За будовою цибулина дуже цікава. Дно цибулини має корінчики, які в холодну пору скорочуються, втягуючи цибулину глибше в землю. Розмножується насінням та вегетативно-дочірніми цибулинками. Росте лілія лісова в лісах, на узліссях, серед чагарників. Причини зміни чисельності – зривання на букети, викопування цибулин, зникає також під час вирубування лісів.

Зіновать біла

Chamaecytisus albus (Hacq.) Rothm.

Центральноєвропейський вид на східній межі поширення. Невеликий кущ 30-80 см заввишки. Цвіте у червні – липні. Властиве вторинне пізньолітнє цвітіння. Росте на сонячних трав’янистих ділянках, лучностепових та кам’янистих схилах, сонячних узліссях. В Україні поширений тіяьки на Правобережжі. Зустрічається рідко. Популяції нечисельні – знищення ділянок степової рослинності внаслідок лісонасадження, витоптування при випасанні худоби, випалювання сухостою, порушення схилів при видобуванні вапняку. Охороняється у заказниках: Івахновецький, Кармалюкова гора, Сокіл, Чапля та на території пам’яток природи: Товтра “Самовита” і Смотрицький каньойон.

Водяний горіх плаваючий

Trapa natans L. s. I.

Осінньо-зимової пори на мулистому дні тихих заводей, стариць можна побачити дивовижні горіхоподібні плоди з двома або чотирма твердими роговидними виростами. Це – плоди водяного горіха плаваючого. В народі його називають водяний каштан, чортові рогулі, болотні, кам’яні, колючі горіхи, чилім та ін. Проростання насіння відбувається у воді на дні водойми. Влітку добре видно на поверхні розетку плаваючих листків. Довгі черешки старих листків здуті і наповнені повітроносною тканиною, що виконують роль “поплавків”. У травні-червні з’являються дрібні квіти, які цвітуть всього один день. Після самозапилення квітка занурюється у воду, де відбувається формування та дозрівання плода. Восени достиглі плоди опадають на дно. Насіння цієї рослини поживне, має чудові смакові якості, що нагадують ядра лісових горіхів. їх можна вживати сирими, вареними, печеними. Люди з прадавніх часів ядра розмелювали на крупу, борошно, з яких варили смачну кашу, випікали коржі, млинці. Масові заготівлі плодів стали однією з причин поступового зникнення водяного горіха. Це дуже древня реліктова рослина, існування виду сягає віку майже 100 млн. років.

Ясенець білий

Dictuinnus alhus L.Trapa natans L. s. I.

Реліктовий вид. Назва рослини пов’язана з темнозеленим цупким непарноперистим листям, яке своєю формою нагадує листя ясена. А епітет “білий” залежить не від кольору квіток, а від білого м’ясистого кореня. Зростає на сухих сонячних кам’янистих схилах, серед чагарників, на грунтах багатих вапном. Квіти містять ефірну олію, що має специфічний запах, який нагадує суміш ароматів лимона, кориці та камфори. Жаркої сухої літньої пори ефірна олія інтенсивно випаровується і досить піднести до квіток запалений сірник, як непомітна хмарка олії спалахує зеленувато-блакитним або рожевуватим полум’ям. За декілька секунд полум’я гасне, а рослина залишається неушкодженою. За що і отримала назву “неопалима купина”. Це отруйна рослина, хоча завдяки багатому вмісту різноманітних органічних сполук здавна використовується як лікарська. Під час свята Івана Купала збирали хворих людей, приводили у місця, де ростуть ясенці, і там за особливим ритуалом в атмосфері, перенасиченій леткими речовинами, проводили своєрідні лікувальні процедури. Ясенець білий – чудова декоративна рослина, його часто культивують, вивели гарні садові форми із сніжно – білими та карміново-червоними квітками. Охороняється у Циківському заказнику та вирощується у Кам’янець-Подільському ботанічному саду.

Плавун щитолистий

Nymphoides peltata (S. G. Gmel.)O. Kuntze

Реліктовий (третинний) вид.Багаторічна трав’яниста водяна рослина. Кореневище довге,повзуче,закріплюється на дні водойми. Листки з квітами плавають на поверхні води.Цвіте у червні-серпні. Плоди – яйцевидні коробочки з насінням достигають у серпні-вересні. Розмножується кореневищем та насінням. Росте спорадично на мілководдях (30-50 см.), непроточних або мало проточних водоймах з піщаним та мулисто-піщаним дном. В Хмельницькій області плавун щитолистий виявлений в старому руслі Південного Бугу біля Меджибожа.

Аспленій чорний

Asplenium adiantum-nigrum L.

Багаторічна трав’яниста папороть до 30-40 см заввишки. Це-субсередземноморський вид на північній межі ареалу. Листки шкірясті, блискучі, зимують. Спори дозрівають у серпні-вересні. Росте на затінених скелях, у розколинах, кам’янистих місцях, іноді у прикореневій частині дерев бука, дуба, грабу. Чисельність зменшується внаслідок добування каменю в місцях, де цей вид зустрічається. В Хмельницькій області аспленій чорний охороняється в заказнику Сатанівська Дача.

Анакамптис пірамідальний

Anacamptis pyramidalis (L.) Rich.

Монотипний вид на північній межі ареалу. Ця красива орхідея цвіте в першій половині літа у світлих лісах, по узліссях та чагарниках. Віддає перевагу карбонатним грунтам. Рослина багаторічна, з двома цілісними яйцеподібними бульбами. У всіх орхідних квітки неправильні. П’ять пелюсток їх подібні між собою, а шоста відрізняється від інших і називається “губою”. Вона більша, яскраво забарвлена, часто розділена на лопаті, має шпорку, різноманітні вирости і плями, які надають квітці надзвичайно декоративний вигляд. У анакамптиса пірамідального губа має довгу тонку шпорку. Розмножується насінням, для проростання якого в грунті повинні бути спеціальні гриби-симбіонти. Ця умова обов’язкова для всіх орхідних. Чисельність дуже мала, так як рослини зростають поодинці або групами до декілька особин. Охороняється в Княжпільському заказнику.

Рябчик гірський

Fritillaria montana

Наукова латинська назва роду рябчика “фрітілярія” за одними тлумаченнями означає “келих”, а за іншими -“шахова дошка”. Ці назви пов’язані з дзвониковидною формою квітки рябчика і забарвленням – кожна пелюсточка має шаховий малюнок. Зовні квітка темно-червона, всередині-жовтувата. Росте рябчик гірський на галявинах, у дібровах,в долинах річок в Придністров’ї (околиці м. Кам’яндя-Подільського), і тут проходить його північно-східна межа ареалу. Це – багаторічна трав’яниста рослина заввишки до 20-45 см. Елегантність рослині надає тонке стебло з лінійними листками. Цвіте у травні, переважно однією квіткою. Розмножується насінням, бульбо-цибулинами та столоно-видними кореневищами. Проте чисельність рябчика зменшується,так як люди нещадно знищують на букети беззахисну рослину. А чи знаєте ви,що зривання квітучого стебла негативно позначається на стані цибулини і гальмує поновлення виду.

Шоломниця весняна

Scutellaria verna Bess.

Півкущик до 40 см заввишки з опушеними стеблами. Ендемічний вид, який росте на вапнякових,гіпсових та сланцевих відслоненнях вздовж Дністра та його приток . Місцями утворює невеликі “килимки”. Але в результаті господарської діяльності руйнуються кам’янисті схили, де росте ця рослина. Цвіте в травні-липні. Розмножується насінням і вегетативно. Охороняється в державних заказниках Совиний Яр та Циківська Дача.

Багатьом подобається проводити вихідні на природі, гуляти по лісу, збирати гриби, ягоди і трави. Однак якщо про грибах нас часто попереджають і інформують про небезпечні видах, то з ягодами все складніше. На перший погляд красиві яскраві плоди здаються нешкідливими, і дуже складно зрозуміти які з них отруйні. Наприклад, в наших лісах поширена вовча ягода, яка може викликати не тільки харчове отруєння, але привести до летального результату. Тому не зайвим буде докладніше дізнатися про цю лісову рослину, її позитивні і негативні якості.

У народному назві «вовча ягода» об’єднано велику кількість ягідних чагарників і трав’янистих рослин з плодами чорного, білого, червоного, помаранчевого кольору. Свою назву ці рослини отримали не через те, що є їжею для вовків. Просто раніше вважалося що вовк уособлює зло, підступність, підлість, смерть, так і вовча ягода виглядає невинною, а насправді володіє шкідливим токсичним ефектом.

Протягом усього літа дозріває безліч корисних лісових ягід: суниця, смородина, чорниця, малина, брусниця, черемха. Тільки не потрібно забувати, що поруч з ними ростуть ягоди отруйні, які викликають гостре отруєння. Нехай їх не настільки багато, але як вони виглядають знати необхідно кожному, особливо якщо ви берете на природу дітей. Перелік отруйних плодів складають:

• беладона;
• конвалія травнева;
• дереза;
• паслін солодко-гіркий;
• жимолость;
• волчеягодник;
• дівочий виноград;
• вороняче око;
• образки;
• крушина ламка;
• снежноягодник.

Дафна (волчеягодник) – декоративний вічнозелений чагарник, максимальна висота якого сягає 150 сантиметрів. Стебла рослини прямі, покриті сірою корою, маловетвенние. Листя довгасті, чергові, тримаються на коротких черешках, мають гладку і тверду поверхню. Навесні рослина покривається красивими трубчастими, на чотири пелюстки, квіточками. Колір бутонів варіюється від світло рожевого, білого до яскраво-рожевого. До осені квіточки дозрівають в овальні, насичено червоні (іноді жовті) плоди, за зовнішнім виглядом нагадують барбарис.

Всі частини чагарника (кора, стебло, квіти, ягоди, листочки) мають токсичною властивістю. Наприклад, волога кора рослини, притулена до шкіри, викликає сильне роздратування і больові відчуття. При попаданні декількох крапель соку Вовчі ягоди виникає опік, який характеризується почервонінням, появою пухирів і виразок. Смертельно небезпечними вважаються ягоди, вистачить 5 штук плодів, щоб викликати важке отруєння.

Ознаками отруєння плодами вовчого лика є:

• рясне слиновиділення і проблематичне ковтання;
• болю в кишечнику, що супроводжуються блювотою з домішками крові;
• почуття опіку на слизовій оболонці ротоглотки і рота;
• діарея;
• роздратування кон’юнктиви ока;
• судоми, слабкість, непритомність.

Вороняче око

Це багаторічна маленька рослина, висотою не більше 40 см. Вороний очей або хрест-трава має довгий гіллясте кореневої втечу, прямий і гладкий стебло, увінчаний розеткою з чотирьох (рідше п’ять) листочків. Форма листя воронячого очі – овальна або яйцевидна, на кінцях загострена. Розташування листків хрестоподібне. У центрі цветоножки навесні зацвітає квіточку зеленувато-жовтого забарвлення. В кінці липня – початку серпня з квітки утворюється кругла синьо чорна ягода, діаметром до 1 сантиметра, покрита слизовим нальотом.

Рослина з «воронячою» ягодою часто зустрічається в хвойних і широколистяних лісах, де є тінисте місце і багато вологи. До складу рослини і його ягід входить смертельно отруйна речовина – сапонін парістіфін. Летальний результат тягне доза в 10 ягід. При отруєнні плодами воронячого очі спостерігаються такі симптоми:

• першіння в горлі;
• печіння в роті;
• нудота, блювота, болі в животі;
• запаморочення, істотне розширення зіниць;
• сильний головний біль;
• діарея;
• перебої в серцевому ритмі;
• зупинка серця;
• судоми;
• припинення дихання, параліч дихального центру.

Жимолость

Жимолость – це повзучі, прямостоячі, в’юнкі чагарники, що представляють рід Жимолостнов. Рослина може мати висоту від 60 до 120 сантиметрів, а деякі сорти виростають до 5 метрів. Довжина листочків жимолості 2-3 сантиметри, розташовані на конторських черешках, вони довгасті, зверху мають яскравий відтінок, знизу – блідий. Квітки жимолості, як і ягоди, можуть бути різноманітні – білі, жовті, блакитні, рожеві. Розквітає рослина в другій половині травня.

В середині літа жимолость дає плоди. Ягоди мають різну форму, забарвлення і смак. Є сорти плодів солодкі, кислі, кисло-солодкі, з гірчинкою, ароматом ананаса або суниці. Забарвлення плодів – темно-синій, червоний, чорний, помаранчевий. Форма ягоди – куляста або овальна. Рослина зустрічається в лісах, її вирощують у розсадниках, використовують на дачних ділянках, городах. Не всі сорти ягід жимолості можна їсти, деякі з них отруйні. Відмінною рисою їстівних плодів є колір. Їдять тільки довгасті сині і чорні ягідки.

Дереза звичайна (годжі) – китайська ягода для схуднення

Годжі відноситься до неотруйним рослинам родом з Китаю, а її ягоди мають корисними властивостями і широко застосовуються медициною. Плоди дерези звичайної дуже схожі на барбарис, мають таку ж форму і забарвлення. У складі ягоди величезна кількість корисних речовин, таких як:

• мінерали (21 найменування);
• амінокислоти;
• в плодах є вітаміни групи В і багато вітаміну С;
• бета-каротин;
• полісахариди;
• залізо;
• кальцій;
• фосфор;
• моносахариди;
• селен.

Китайські медики рекомендують застосовувати ягоди годжі як полівітамінну добавку до їжі. Вважається, що плоди дерези уповільнюють процес старіння, здатні допомогти при боротьбі з такими хворобами, як атеросклероз, цукровий діабет, рак. Ягоди годжі дієтологи Китаю додають в раціон харчування при схудненні, так як вони:

• Сприяють виробленню гормону росту, за рахунок якого відбувається спалювання жирів організмом.
• Ягода містить малу кількість вуглеводів і має невисоку калорійність, тому дозволена при дотриманні дієти Дюка.
• Плоди дерези запобігають появі шкідливих вільних радикалів, тим самим полегшують стрес, стерпний організмом під час дієти.
• Жирні кислоти в складі ягоди сприяють прискоренню обміну речовин, виводять токсини.
• Вживання плодів дерези покращує зір.
• Допомагають усунути порушення роботи сечогінної системи.

Гарантувати стовідсоткову схуднення при вживанні ягід годжі неможливо. Швидкість схуднення залежить не тільки від плодів, а й від обраної дієти, раціону харчування, меню, індивідуальних особливостей організму. У середньому при поїданні ягід втрачається 1-2 кілограми в тиждень. Під час дієти паралельно з ягодами необхідно вживати тільки здорову їжу, зменшити або зовсім відмовитися від борошняних виробів. Впливають на швидкість схуднення фізичні навантаження і регулярні тривалі прогулянки на свіжому повітрі. Плоди дерези заварюють як чай, додають в каші.

Вовча ягода активно використовується в медицині для лікування захворювань:

• серця;
• нервової системи;
• нирок;
• печени;
• імунної системи;
• очей;
• суглобів;
• кишкового тракту.

З вовчих ягід в народній медицині готують відвари і настоянки, якими потім лікують пневмонію, бронхіт, ларингіт, радикуліт, параліч, ангіну, шум у вухах, серцево-судинні захворювання. Лікувальну властивість, як і токсичним, має повністю вся рослина (плоди, корінь, сік, листя, стебло), яке збирають тільки в суху погоду. Через отруйності офіційною медициною вовчі ягоди не використовуються. Плоди додають в гомеопатичні лікарські препарати для лікування шкірних захворювань.

• Для лікування від запорів активно використовують не ягоди, а кору рослини дерези. Для цього візьміть суху кору (30 гр.), Дрібно наріжте. Отриману суміш залийте 200 грамами 30% спирту, дайте настоятися 10 днів. Приймайте настойку по 1 чайній ложці раз на день.
• При підвищеній кислотності гастриту використовують листя дерези. Візьміть по 10 грам сушеного листя материнки, подорожника, кропиви, дерези, додайте півсклянки води, кип’ятіть 10 хвилин. Готову трав’яну настоянку пити тричі на день після їди по 70 мл.

Якщо вчасно не допомогти людині, який отруївся вовчими ягодами, летальний результат неминучий. Отруйні властивості рослини і його плодів поширюються по організму дуже швидко. При симптомах отруєння ягодами будь-якого отруйної рослини потрібно терміново викликати швидку допомогу або відвести потерпілого до найближчої лікарні. Поки чекаєте лікаря, зробіть наступне:

• Постарайтеся звільнити шлунок від отруйних ягід. Викличте блювоту. Зробіть промивання шлунка від плодів: дайте потерпілому випити багато води (1-3 літра) з додаванням активованого вугілля (4 столових ложок на літр) або марганцівки, знову викличте блювоту, щоб залишки плодів вийшли. Процедуру виконайте декілька разів.
• Якщо є медикаменти, дайте хворому будь-сердечне і проносний засіб, адже токсична дія плодів рослини викликає зупинку серця, десикацію організму і шок.
• Коли у людини з’явилися судоми, після поїдання плодів отруйної рослини, використовуйте хлоралгидрат або молоко, розчин крохмалю.

Після невідкладної допомоги від отруєння ягодами або рослиною, укладіть потерпілого в ліжко, укутайте ковдрою, обкласти теплими грілками і чекайте лікаря.

Вовчі ягоди звичайні (Daphne mezereum);
вовче лико; родина Тимелейових (Thymeliaceae);
волчеягодник обыкновенный

Обережно ОТРУТА!

Середина весни. Квітень. Майже усюди розтанув сніг, на пагорбках навіть просохло, тільки подекуди у виярках та у тіні крислатих ялин ще біліють невеличкі острівці. Якщо причаїтися ненадовго, то можна почути безперервне шарудіння: крізь купи минулорічного листя пробиваються гострі шильця молодої трави. Днини стоять світлі, вранці у низинах стеляться тумани. Ліс прозорий, видно далеко, адже листя на кущах і деревах ще не розпустилося. Набирає сили весна.

На схилі балки, поруч з кущами ліщини, око вловило квітучу рослину. Щось цвіте? У цей час, коли ще навіть листя немає? Підійдемо ближче. Справді, невисокий квітучий кущ, на голих гілочках ніжні, ароматні, бузкові квітки. Перше бажання — зірвати, принести додому, показати усім цей незвичайний первоцвіт. Проте надламана гілка ніяк не хоче ламатися, пружинить, мочалиться — кора рослини нагадує за міцністю липове лико, з якого раніше, а інколи й зараз роблять мочалки для лазні. Та не варто ламати рослину. Безперечно, вона — дуже гарна, але якщо навіть і вдалося відламати, «відкрутити» гілочку, потрібно обов’язково помити руки з милом. Бо усі частини цієї рослини отруйні.

Настав час представити незнайомку: це вовчі ягоди звичайні. У народі за свою особливість важко ламатися вони отримали назву «вовче лико» — ніби це лико тільки вовкам дерти, а не людям. Інші любителі весняних букетів, щоб усе ж таки відірвати гілку від стовбура, користуються зубами. Це небезпечно! У роті й на губах після такої спроби залишаються болючі виразки, які ще довго не гоїтимуться.

Потрібно пам’ятати, що рослина дуже отруйна, тому будь-яке застосування препаратів з неї повинно бути узгоджене з лікарем — фітотерапевтом.

Та й навіщо безжально ламати вовче лико, адже кущик може принести радість не тільки вам, а й іншим любителям лісових прогулянок і походів. Запам’ятавши місця, де росте рослина, можна милуватися нею щороку. Дуже гарні вовчі ягоди й наприкінці літа, коли на гілках куща поруч зі смарагдовим листям з’являються яскраво-червоні плоди (вчені їх називають кістянками — у них справді велика кісточка). Не спокусіться ягодами! Так само, як й усі частини рослини, вони отруйні.

Не так часто на вовче лико тепер можна натрапити у лісі, досить рідко його можна побачити і в Підмосков’ї. Родичі цієї рослини зростають на Уралі, у Сибіру, на Камчатці, трапляються вони і на Кавказі. Деякі з них занесені до Червоної книги. В Україні вовчі ягоди звичайні поодиноко ростуть на Поліссі, у Карпатах, правобережній лісостеповій зоні, дуже рідко — у лівобережній — у листяних і мішаних лісах. Потребують охорони. Лікарські властивості вовчих ягід використовують у народній медицині. Отже, це ще й корисна рослина. Тому, побачивши її під час квітування чи з яскравими плодами, не поспішайте рвати. Рослина значно краще виглядає у природних умовах, ніж у будь-якій, навіть найвишуканішій вазі.